Вітаю Вас Гість

Середа, 18.10.2017, 08:39


Меню сайту
Форма входу
Пошук
Календар
«  Жовтень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
      1
2345678
9101112131415
16171819202122
23242526272829
3031
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 83
Друзі сайту
Чорнухинська ЗОШ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історія Чорнухинського району 1917-1991


Революційні події 1917р. охопили всі містечка і села краю.5 січня 1918 р. в  Чорнухах створено  підпільний ревком, а 12 січня встановлено радянську владу.

    Перший  Чорнухинський  волосний  ревком очолив Й. Ф. Коломієць.  Секретарем був

 І. А. Шиманський.  До складу   ревкому  входили  Я. В.  Ліпінський, К. К. Гора. Ревком проводив роботу по обліку запасів хліба, товарів у  магазинах, описав  всі  землі,  сіль- ськогосподарський  інвентар, худобу у  поміщиків,  куркулів.

    Ревкоми  створюються  і в  селах.

    В  складних  економічних умовах відбувався перехід до мирного будівницт-ва . Нова влада діяла жорстоко, не даючи продиху селянину. Відбувалося постійне вивезення хліба  для  забезпечення  робітників,  Червоної  Армії.

      Конфіскація продовольчих  запасів у  селян у  голодний  1921 р.  викликала справед- ливі нарікання на дії продзагону місцевій владі. Але часто місцева влада не змогла нічого вдіяти з протиправними  діями продзагонів.

    В роки колективізації перший колгосп в районі організовано в 1929 р.,  коли 20  меле- хівських  і 15 вороньківських  бідняцьких  господарств  обєдналися в  колгосп,  який  назвали імям Г. П. Січкаря – вбитого голови Вороньківської сільради. За їх почином почали створюватися   колгоспи і в  інших  селах краю.  Того ж року був створений колгосп  "Промінь " в с. Гільцях , "Селянин”, ім Петровського в с.Білоусівці та ім. Луценка в с. Куріньці.

    В 1930 р. в районі було 13 артілей, 12 ТСОЗів які охоплювали 1765 господарств, або 17,5 % від усіх господарств району. Більшість господарств, серед яких у районі переважали бідняцькі – 5 тис. 717 та середняцькі –3 тис. 969 і 256 куркульських не бажали господарювати колективно. План хлібоздачі того року було виконано на 93 %, але восени частина площ знову залишилася незасіяною : при завданні 11 тис. га озимини було посіяно 10 тис. 870 га, з доведених до посіву 5 тис. га пшениці посіяно  3 тис. 724 га.

    З початком  1931 р. процес створення  нових колгоспів  на Полтавщині посилюється, адже 2/3 селян все ще були одноосібниками, а рівень  колективізації на Чорнухинщині складав  21.5 %... На кінець березня 1931 р. він досяг  60 %.

    Голодні 1932-1933 р. на Чорнухинщині принесли чимало страждань селянам.

    Р. Конквест наводить такі дані щодо втрат від голоду : " В Чернухинском районе, как показывают официальные, хотя и секретные, отчеты, с января 1932 г по январь 1934 года из населения в 53672 человека погибло 7387, почти половина из них дети”.

    З частково збережених актів запису про смерть  деяких сільських Рад  району постає сумна статистика голодомору.  Якщо по  с. Мокиївці  у 1932 р. зареєстровано за рік 33 смерті, то в 1933-– 133. Лише 5 частину померлих становили люди старші 60 років, решта – працездатного віку і діти.  По Хейлівщинській сільраді за 1 півріччя 1933 р. зареєстровано 200 смертей, по Сухоносівській – 157.

    Аналіз причин смерті за актовими записами показує, що в більшості випадків вони просто фальсифікувалися за вказівками відповідних органів. З 100 записів про смерть  у  Мокиївській  сільраді у  35 випадках причиною смерті вказано  "параліч серця”,  в 11 ви падках – "по слабості”. З діагнозом "запалення нирок” в Куріньківській сільраді зареє- стровано 25 смертей, як дорослим так і дітям. Приховуючи справжню причину смерті, у відповідній графі  зазначалося  " невідома”,  або "не встановлена”.

    З перших днів війни на фронт пішли і чорнухинці - жителі всіх сіл району. Почала  здійснюватися перебудова всієї роботи на військовий лад : збирався і вивозився хліб, евакуйовувалася  худоба  і  техніка.

    Працездатне населення : чоловіки з 17 , жінки з 18 років  мобілізовувалося на будів- ництво оборонних споруд, як в своєму районі, так і в інших. Спішно будувався військовий аеродром на полі між селами Харсіки  і  Білоусівка.

    В середині вересня 1941 р. ворог дістався Чорнухинщини.

    На окупованій  території  німецько - фашистські зайди встановили жорстокий режим військової диктатури і кривавого терору. На сухоносівському полі, в скирті соломи спа- лено 8  військовополонених,  розстріляно 2 активістів ,  які  переховували  в  себе вдома колгоспне майно.

    Під час боїв у с. Вороньки було загинуло 582 бійці та 4 мирні жителі. Значні звірства вчинили тут окупанти щодо мирних жителів, арештувавши 72 активістів, більшість з яких загинули в гестапівській катівні в м. Лубни. На подвір’ї Палацу піонерів 18 і 19 вересня було розстріляно 12 червоноармійців та жителя села І. Л. Ріжку.  На цвинтарі, біля  окопу розстріляно 15 бійців, з них 4 медичні  сестри. На бригадному подвір’ї колгоспу ім. Сталіна ростріляно 31 бійця.

      В ранковому  повідомленні  Радянського Інформбюро 24 грудня 1941 р. наводилися факти про звірства німецьких загарбників на  Полтавщині,  зокрема і  в с. Вороньки, а згодом  цей приклад  насильства  наводився в   ноті уряду СРСР: " В селе Вороньки, на Украине, немцы разместили 40 раненных красноармейцев, военнопленных и меди-цинских сестер в помещении бывшей больницы. У медицинского персонала отобрали перевязочные материалы и медикаменты, продукты питания и остальные приналеж- ности. Медсестер изнасиловали и расстреляли, а возле раненых поставили охрану и в течении 4 дней никого к ним не подпускали. Часть раненых умерла, а остальных позже выбросили  в реку, запретив местному населению убирать трупы”.

    В жахливих умовах перебували військовополонені в ковалівському концтаборі, який був організований оодним із  перших на  Полтавщині  і розміщувався  на бригаді місце- вого колгоспу ім. Шевченка. На  22 вересня в ньому перебувало до 10 тисяч військо- вополонених.  В ноті уряду СРСР від 25 грудня 1941 р. про звірства фашистських загарбників говорилося : " В Чернухинском лагере на Украине за малейшие нарушения установленного порядка пленные системати- чески избиваются резиновыми дубинками и расстреливаютя на месте без всякого предупреждения. Только за один день 17 сен- тября в Чернухинском лагере было расстреляно 95 человек…”

    Всього в таборі було розстріляно 2779 полонених офіцерів і солдатів.

    180 поранених  червоноармійців,  які перебували в районній лікарні було розстріляно на місцевому кладовищі,  43 військовополонені -  в  мелехівській лікарні. В селах Біло- усівці і Загребелллі 4 бійців спалили живими на вогнищі, а в с. Куріньці 27 військово- полонених живими вкинули в колодязь на полі, а 2-х повісили на дереві .

    Всього в районі було розстріляно 2482 полонених  офіцерів і солдатів .

     Тяжким було життя мирного населення на окупованій території . Було запроваджено обов’язкову реєстрацію населення. Заборонялося також ходіння по вулицях в нічний час з 21 год. вечора до 4 год. ранку. За порушення наказу – розстріл.  За дотриманням цих наказів та для допомоги німецьким властям у вирішенні інших завдань, зокрема : вивезення населення на роботу до Німечччини, збір продовольства, стягнення податків були створені районна та сільські управи, які очолювали старости з місцевих жителів.  Була створена також українська  поліція з числа місцевих чоловіків.Очолив її колишній головний бухгалтер Чорнухинської МТС Лютаревич. Комендантами Чорнух були Арент, Баумгертнер.

    Сільське населення обкладалося податками : м’ясо, молоко, яйця - все повинно здава- тися для потреб великої Німеччини. Матеріальне становище селян було тяжким, не було найнеобхіднішого: солі, гасу, мила,  сірників.

    З бібліотек і в населення  вилучалася вся література " агітаційно-більшовицького змісту.  В селах району  були відкриті церкви,  більшість в  пристосованих  приміщен- нях, адже в 30-х роках значна кількість з них була закрита.

    Все єврейське населення, яке проживало в селах району було переселене в Чорнухи, носило пов’язку з "зіркою Давида”, щоденно реєструвалося о 8 год. ранку в Чорну- хинській сільуправі і отримувало наряд на роботу.

    Захоплені землі нещадно  грабувалися.  З краю вивозилася худоба, пшениця, картоп- ля, буряки, метал, церковні дзвони, які залишилися не знятими . Найбільшим нещастям для населення було вивезення на каторжну працю до Німеччини.

     Як не було  тяжко в  дні  окупації, але в  селах району знаходилися люди, які вселяли  односельчанам віру в перемогу,  доносили їм звістки з фронтів, допомагали полоненим.    

      В перші дні окупації району в Чорнухинській райлікарні та в фермах колгоспу "РСЧА”  розмістилося майже  1200 поранених  військовополонених.  Їх лікуванням займався військовополонений, полковник медичної служби М  П.Висоцький,  який і очолював госпіталь. В співпраці з головним  лікарем  Чорнухинської райлікарні О. Х. Бабичем  вони  направляли  поранених  для видужування в села,  а звідти вони вирушали в партизанські загони, або до лінії фронту.

    Місцеве населення  попри всю  скруту подавало  допомогу госпіталю продуктами харчування, білизною, одягом, полотном для перев’язуваня ран. Госпіталь  для поране- них  військовополонених німці  ліквідували, перевівши хворих в лохвицький госпіталь. В чорнухинській райлікарні залишилося понад 20 хворих. Їх лікували лікарі Ф. М. Гутовський, О. С. Будай, І. І. Антонов, Л. П. Гутовська, медсестри М. К.  Марченко, П. П. Сагура,  Д. П. Береза, О. А. Рудоменко, Є.С. Лисенко, Д. Бугайова.

    З військовополонених, які лишилися в районній лікарні згуртувалася група, якій вдалося дістати радіоприймач, і вони поширювали останні вісті з фронту, вели  пропа- гандистську роботу серед населення. В цю патріотичну групу входили начальник зв’язку Південно-Західного фронту Ф. Г. Гаврилов, військовий лікар Г. І. Кутєпов, юрист П. М. Берко, М. А. Лисицький, Ф. Є. Степанюк, І. В. Бірюков, Г. П. Лепкін, О. В. Бібільов, Г. Д. Гунько.

    Чинила опір німецькій владі  і молодь. В  Куріньці та навколишніх селах Мокиївці, Луговиках, а в 1943 р. і в Пісках молоді патріоти об”єдналися навколо вчительки Марії Кривохвіст, яка перед початком війни повернуласяв рідне село Куріньку з Молдавії, де вчителювала. Наявність  радіоприймача, друкарської машинки, шрифтів давало змогу своєчасно інформувати населення про події на фронті. Месники попереджували молодь про дату відправки до Німеччини, псували техніку в общинному дворі. Але керівників підпільної групи М. В. Кривохвіст і М. С. Зуба було заарештовано і розстріляно.

    12 вересня війська 309 стрілецької дивізії Воронезького фронту почали вигнання во- рога з району і 17 вересня район був звільнений від ворога.

    На фронтах війни мужність і героїзм проявили Герої Радянського Союзу О. Д. Перелет, В. П. Мележик, О. М. Батієвський, повний кавалер орденів Слави О.Л. Козинець, розвідниця Л. О.Бугорська, П. Самойленко та багато інших.

    З 1 жовтня 1943 р. в 35 школах району розпочався навчальний рік. Навчання доводи- лося організовувати складних умовах: не було підручників, зошитів, ручок, олівців.

    З літа 1944 р. в районі почав працювати піонерський табір.  Для дітей – сиріт у с.Во- роньки в 1947 р. відкрито дитячий будинок, а роком раніше - Городищанський дитбу- динок, в якому протягом 17 років, виховувалися діти- сироти, чиї батьки загинули в роки війни. Відкривалися і нові школи. На кінець 1950 р. в районі було відновлено довоєнну мережу загальноосвітніх шкіл.

    Відновлювалося і культурне життя району. Відкривалися клуби, хати-читальні, бібліотеки. Через 5 років після війни був відбудований районний Будинок культури, діяло 18 сільських, 15 колгоспних клубів, 2 клуби при МТС, 2 районні, 4 сільські, 22 колгоспні бібліотеки, 18 колгоспних хат-читалень з  книжковим фондом 60 тис. примір- ників. В середині 50-х років на базі колгоспних бібліотек і хат-читалень розпочато орга- нізацію сільських бібліотек. Діяли 7 кіноустановок. Відновила  вихід районна газета.

    Наприкінці 1945 р. розпочали роботу 2 лікарні, 5 амбулаторій, 7 фельдшерсько-акушерьких пунктів,  2 аптечні пункти,  санепідемстанція.  В 1947 р. хворих в районі  обслуговували 2 лікарні на 70 ліжок, 4 медамбулаторії, жіноча і дитяча консультації,  туберкульозний пункт, 8 колгоспних родильних будинків. Працю- вала  молочна кухня,  дитячі ясла  для 25 дітей. 

    В 1945 р. в район було  переселено 50 сімей ( 248 чол.)  депортованих поляків.

    З 1947 р. розпочато роботи по електрифікації населених пунктів краю.

    Зима 1946-1947 р.р. була найбільш важкою для селян. Рятуючись від голоду люди викопували з  торішніх кагатів гнилу картоплю, споживали кукурудзу, буряки, макуху.

Зі слізьми на очах звертаються колгоспники з заявами до правлінь колгоспів з прохан- ням надати допомогу продуктами харчування. Допомога ця, якщо її надавали, була над- то мізерною для врятування сім’ї від голоду.  Працюючим на весняно-польових роботах було організовано громадське харчування,  але  надзвичайно  мізерне – по 300 – 250  г хліба. Але не всі колгспи мали змогу надавати хоча б  таку допомогу .

.   Складне становище було з харчуванням хворих і в районній лікарні, де для хворих часто не вистачало хліба. Секред  загальної кількості хворих більшість була з діагнозом – дистрофія, тобто виснаження  організму від недоїдання.

    До весняної посівної 1947 р. колгоспи району теж не були готові : худоба за зиму через відсутність кормів стала виснаженою, насіннєві фонди колгоспів забезпечували потребу лише на 60 %.

    Чекаючи на новий врожай люди кинулися на поля, де зрізали колоски  і варили з них затірку.  Але поля охоронялися обїждчиками, і тих, кого спіймали з колосками, чекав суд. Лише 1947 р. за крадіжки колгоспного майна колосків та зерна  народним судом району було засуджено 85 чоловік.

    Тільки після одержання колгоспниками заробленого на трудодень  становище на селі дещо покращилася. Трудящі проводили роботу по відбудові народного господарства .

    8  грудня 1966 р. був прийнятий Указ Президії Верховної ради України про утворен- нових   районів, зокрема і Чорнухинського.

    З відновленням району інтенсивно  велося будівництво.  З часу відновлення району і до 1985 р. будівельники  району здали чимало об’єктів  соціально-культурного призна- чення .

    З вересня 1980 р. в Чорнухах на газорозподільному пункті було запалено факел природного газу, що значно покращило побутові умови жителів району.

    З року в рік нарощувалося виробництво сільськогосподарської продукції в колгоспах району, підвищувалася врожайність зернових культур, зростало виробництво молока, м’яса, яєць. Вагомих досягнень досягли колгоспи " Маяк ", ”Перемога", "Шлях до ко- мунізму", ”Шляхом Ілліча", ім. Карла Маркса, ім.Суворова, ім. Чапаєва ( голови прав- лінь  А.Т. Булда, О. І. Маслак, Д. І. Яременко, М. І. Грушка,  М .А. Дворник, І. П. Бутко, О. І Галушка).   

    Стали  традиційними  проведення  фестивалів  самодіяльної  художньої  творчості.

    Агітбригаді "Чорнушанка”  та хоровому колективу РБК  присвоєно високе звання народних.  

    Вперше, після  1922 р.,  коли відзначався в Чорухах 200-літній ювілей від дня народ- ження Г. С. Сковороди, урочисто і святково відзначили чорнухинці 250-ювілей свого великого земляка.

      Свято розпочалося відкриттям садиби батьків Г. С. Сковороди,  історико-краєзнав- чого музею. Гості свята посадили алею з 250  дубків.Відбулося  урочисте засідання.

    Чорнухинці схвалили проголошення незалежності України. "Місцевою подією всеук- раїнського значення "  назвала  районна  газета  встановлення на фасаді  адмінбудинку в Чорнухах  жовто-блакитного прапора 5 вересня 1991 р.

    Але, як і в Україні, в соціально-культурному розвитку  краю поруч з досягнненнями спостерігається і спад виробництва, скорочення робочих місць, проблеми з фінансуван- ням соціально-культурної сфери, виплаті  заробітної плати.