Вітаю Вас Гість

Вівторок, 19.03.2024, 10:37


Меню сайту
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту
Чорнухинська ЗОШ


Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Історія Чорнухинського району до 1917р.


Археологічні  знахідки  на  території  краю  свідчать про те, що ці землі були заселені давно : на  початку  н. е. - східнословянськими  племенами. В 1Х ст. землі  належали до землі сіверян і підлягали хозарам, потім  входили до Київської Русі. Облаштування  По- сульської  оборонної лінії, яка проходила  по р. Сулі та по Сульсько-Удайському  межи- річчі зумовило заселення берегів р. Удай та Многа.   

      В 1 пол. ХУ11 ст. виникла більшість сучасних населених пунктів краю, які  зустрічаються в історичних документах , позначаються на картах.

          В " Книге Большему Чертежу " , складеній в 1627 р. в Розрядному приказі є записи про нашу місцевість : " А в реку Сулу пала река Удай от Лубен миля ;  а на реке на Удае  город Многая,  а выше  Многие 2 мили город Коренка, а выше Коренки город Пирятин ;  под Пирятином пала  в р. Удай речка Перевод”.                                           

        Чорнухи були позначені і на картах французського  військового інженера  Боплана. Вважалося, що Чорнухи, як і Піски, Курінька, Мелехи,  Пізники, Білоусівка та інші села краю вперше нанесені на карту в 1650 р. саме Бопланом. Але карта Данкерта, видана раніше на 14 років - спростовує це.

    Значна частина поселень була знищена під час нападів монголо-татарської орди в середині Х111 ст., а інші  підпали під їх панування до 1320 р.,  коли ці землі потрапили під литовське, а після Люблінської унії 1569 р. –польське панування.

        В 111  чверті  ХУ1  ст.  край був у складі  новоствореного  Переяславського старо- ства,  а на кінець 1 чверті ХУ11 ст. полтавські землі  були розподілені  між Черкась- ким,  Переяславським  та Миргородським  староствами,  які  входили до складу Коївсь- кого  воєводства. Саме в цей час і виникають козацькі поселення на Полтавщині, які входили до складу Миргородського козацького полку.

    Три сотні: дві Чорнуські і Городиська в 1648 р.  входили до складу Лубенського пол- ку,  а після Зборівського договору  ці  сотні  разом з  Куріньською  ввійшли  до Кропи- венського полку. Після його  ліквідації  в 1658 р. дві Чорнуські  сотні  злилися  в одну  і ввійшли  до  Лубенського полку,  а  Куріньська  у склад  новоствореного  Іркліївського полку,  який  був у 1667 р. ліквідований,  а Куріньська сотня ввійшла до Лубенського полку.

      У Чорнуських сотнях спочатку  було відповідно по 102 і 133 козаки, Городиській – 99, Куріньській – 80. Пізніше, у зв”язку з зменшенням населення від татаро – монгольських нападів Чорнуські сотні злилися в одну ,  а згодом до її  складу ввійшла і  Куріньська  сотня.

    Під час російсько-шведської війни  чорнухинці не скорилися ворогу.

    11 (22) грудня 1708 р. до Чорнух прибув полковник Функе зі своїм загоном, але зустрів стійку відсіч з боку жителів містечка.  Шведські загарбники  неодноразово штурмували чорнухинську фортецю. Про бої в Чорнухах полковник  Функе розповідав пізніше  учаснику  походу Карла Х11  на Україну  полковнику Поссе : "  Коли  шведи підійшли до  Чорнух, усі козаки й селяни  збіглися на  церковний двір і  заповнили його до краю. Церковний двір обгороджений був валом ; там же, де вал був несправний, поставлені були палісади. Спішившись , шведи двічі атакували церковний двір і двічі  завдяки героїчному опору жителів , що там зібралися , були відбиті.  Навіть жінки стояли  на валах  і билися  проти шведів.  Під час третьої  атаки шведам  вдалося вибратися на вал, проникнути в місто і нещадно розправитися з населенням.

    1600 чоловік були порубані. " Щодо тих, - пише Поссе–хто  замкнувся в  церкві ( а в ній було повно людей, які категорично відмовилися відчинити двері ) -Функе наказав підпалити церкву, і всі, що там були згоріли”.

    Як свідок тієї страшної трагедії, в літературно-меморіальному музеї Г. С. Сковороди зберігається ключ від чорнуської церкви, спаленої шведами.               

  30–і роки Х1Х ст. в Росії характеризувалися  кризою  феодально – кріпосницької  сис- теми .Селяни не в змозі були терпіти наругу поміщиків. У Вороньках в 1840 р.  стався великий бунт селян,  на придушення якого було  кинуто мало не  полк  солдатів.  Над бунтівниками  жорстоко розправилися: декого забили палицями до смерті, інших заслали до Сибіру, а 150 сімей переселили в безлюдний степ в с. Максиміліанівку (Донбас).

    В середині Х1Х ст. на чорнухинських землях вирощувався хліб, тютюн, а садів- ництво і бджільництво було поставлено на  високий рівень,  особливо в поміщицьких маєтках. Кінні заводи  Мартоса,  Манька, Савицького, Гамалії в Лохвицькому повіті постачали російській кавалерії красивих і сильних коней. 

    Вироби парусинової фабрики поміщика Паульсона з м. Городища відправляли в Одесу для потреб флоту. В луговицькому помісті Савицького було налагоджено вироб- ництво килимів. Суконна  мануфактура в м.  Городищі виробляла   7000 аршин сукна.  В маєтку  пана Паульсона в  Городищі була парусинова фабрика, вироби якої відправ- лялися в Одесу для потреб флоту. В цьому ж містечку були також водяний  млин і гура- льня. В Чорнухах і деяких інших селах були цегельні заводи. Продукція сільського гос- подарства перероблялася для власних потреб на місцях. Кожне  село мало  млини.

    Щоб прогодувати сімю, селяни займалися також промислами, серед яких були  найбільш поширеними ткацтво, кравецтво та гончарство.

    Становище селян залишалося тяжким. Значна частина земель залишалася у влас- ності поміщиків. В с. Постав- Муки в поміщиків : генерала Коренєва, Дзевгупольської, Рейзер, Грановича було 920 дес. землі, в поміщика Русинова (с.Пізники) землеволо- діння досягали 2400 дес.,у графа Милорадовича (м. Вороньки)- 2200 дес. Чимало земель мали поміщики Савицький і Троцька в с. Луговики,  Яновський і  Бугаєнко в с. Бондарі, брати Долинські в с. Гільці,  Мулявка в с. Нова Петрівщина, Їжкун в с. Сухоносівка.

    Селянські виступи на Полтавщині набувають все ширшого розмаху. Серед активних організаторів революційних виступів в нашому краї були учитель Чорнухинського  міністерського  училища І. П.  Батієвський,  Скибенської  земської школи Лейницький.  Ці учителі брали  участь у зборах  і мітингах у  своїх селах, підбурювали селян до знищення  існуючого ладу.

    За неблагонадійними  здійснювався  постійний  нагляд.  В 1907 р. повітовою поліцією було проведено обшуки у  жителів містечка  Чорнухи- учителя  А.Г. Батієвського, с. Ковалі – С. Кривчуна,  с. Луговики – С. Міщенка,  м.  Вороньки – І.  Жадана, с. Бубни – О. Міхно, с. Мелехи – М. М.  Мельникової,   О.Пятецького, с. Поставмуки – В. Нудьги, с. Пізники – М. І. Туган –Барановського.