Вітаю Вас Гість

Вівторок, 19.03.2024, 06:10


Меню сайту
Форма входу
Пошук
Календар
«  Березень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Архів записів
Друзі сайту
Чорнухинська ЗОШ


Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

“КНИГ НЕ ПРОМІНЯЮ НА ВСЮ ЗЕМЛЮ “


                "КНИГ НЕ ПРОМІНЯЮ НА ВСЮ ЗЕМЛЮ "
                                
                               Біобібліографічна розвідка

        Григорій Дмитрович  Саливон,  уродженець  краю  народного   філософа     
        Григорія Сковороди зробив чимало доброго на ниві популяризації українсь-   
        кої книги  і знань серед  трудового  робітництва  і селянства на зорі минулого    
        століття. 
       Він народився 25 січня 1888 року в родині заможного, самостійного хазяїна  в  селі Мелехи  Лохвицького  повіту  ( тепер  Чорнухинського району
Полтавської області) в багатодітній родині. Мав сестер  Марфу, Надію, Кате -рину, Олександру, братів Левка та Михайла.
    Батько, маючи добрі статки ( і очевидно гарну освіту, про що свідчать над- звичайно каліграфічно і грамотно написані листи до Григорія), прагнув нада- ти синові освіту. Здобувши шкільну освіту Григорій спочатку працював в залізничних майстернях Красноярська, а вже 1905 р. навчається в електротех- нічній школі інженера  Гадзяцького в Одесі, де сповна віддавався науці. То ж не випадково батько в одному з листів писав : "Прошу тебя, по возможности, менше занимайся, побереги свое здоровье"(1), хоча перед закінченням нав- чання вимагав від сина успішної здачі екзаменів, щоб здобувати вищу освіту. Трудовий шлях молодий Григорій продовжив  електротехніком на Південній залізниці, а згодом десятником на  будівництві кінної трамвайної лінії в Одесі.
   Вже в ці роки він віддається роботі на благо України. " Грицько Дмитрович брав близьку участь в роботі одеських гуртків молоді, він був найкращим учасником гуртка мови й літератури, він найдіяльнішим способом розко- пував інтернаціональну Одесу під знаком українським, він уперто займався українським душолапством, міцно тримав свою жертву й  систематично то- пив неофіта по самі вуха в глибини українознавства, силував хлопців працю- вати і не спускав  своїх овець пасомих з ока ні на один день” (2). Так писав про одеський період життя Григорія А. Г. Ніковський, згодом відомий гро- мадський і політичний діяч, зокрема редактор газети "Рада" ( 1913-1914 рр.) , член Центральної Ради і заступник голови. Саме вони вдвох описали по смер ті унікальну книгозбірню М. Ф. Комарова, каталог якої було передано Одесь- кій публічній бібліотеці, де зберігається і понині. Саме Григорій Дмитрович відгукнувся рядом виступів і некрологом у газеті "Рада", віддаючи йому данину пам’яті і щиро завдячуючи за добру науку( Тисяченко Г. З останніх днів М.Ф. Комарова ; Тисяченко Г. Над труною Комарова // Рада. – 1913. - № 186; Тисяченко Г. Похорон М.Ф. Комарова // Рада. – 1913. - № 183).
Саме в Одесі під впливом активістів одеської ”Просвіти" і особливо С. Шелухіна та книг у Григорія формується національний характер . Як напише згодом А. Ніковський : ”Культ книги вдирався нам у душі з непереможною силою… нам здавалося, що книжка найкраще все скаже і доведе, що вона має чарівну силу будити серця людські, що вона зробить чудо воскресення України ".(3)
    В 1912 р. Григорій  вступає  до  Київського  політехнічного  інституту на архітектурний факультет. Але і перша і друга спеціальності не вабили його, і як згадував  А. Ніковський : "…я на-віч побачив, що архитектура ніколи не захопить до краю Саливона ".(4) Його захопило студентське життя  політи- кою та культурою. Енергійно ї завзято він проводить просвітницьку роботу серед шкільної молоді. Він був у полоні книг. То ж плідно працює, досліджує і пише статті, друкуючись у різних виданнях, зокрема в "Одесских новостях”, київській "Раді”, згодом у журналах "Червоний  шлях”, "Бібліологічні вісті ", "Книгар". А ще його вабили книги, як твір мистецтва, він подовгу роздив- лявся формат, шрифти, малюнки, обкладинку.
    В 1916 р. Григорій працював у одеських майстернях Ропіта, в 1916-1917 р.р. в київському "Фізико-Хеміку ".
     Жовтневий переворот Григорій Саливон сприймає через призму книгу, вважаючи, що це зробить людей більш освіченими, культурними, сприятиме творенню нового життя в новій добі, підкреслюючи, що :” Книга під час революції здобула собі волю, доступ до мас народу, але дорогою ціною…", і в зв’язку з тим, що книг прибуває мало "мусимо рішуче стати на охорону книг", а "Той же недохват книги вимагає … тимчасового обміну книг між бібліотеками Просвіт” (5).
    В 1917 р. Г. Д. Саливона запросили очолити друкарню "Товариства допо- моги літературі й науці”, де він швидко налагодив роботу по виданню україн- ської книги.
     Як людина різносторонніх інтересів брав активну участь у діяльності Все- української Академії наук. Після об'єднання в червні 1921 року Українсько- го наукового товариства з ВУАН до складу ВУАН увійшла Секція мистецтв УНТ, створена за ініціативою провідних українських мистецтвознавців у вересні 1918 р. З 1919 року в складі секції діяло кілька комісій, зокрема одну з них – видавничу, очолював Григорій Саливон. Він був серед перших пра- цівників Всенародної бібліотеки України : працював старшим писарем, заві- дуючим будинком Всенародної (Національної) Бібліотеки ( з 21 лютого 1919 р. по 30 травня 1920 р.), читав лекції для молоді з історії книги, займався дос- лідженнями з книгознавства.   
    В 1924 році відзначалося 350-річчя друкарства в Україні, що сприяло пожвавленню досліджень зародження друкарства. До цієї дати  проводилися наукові конференції, виставки стародруків, вийшов спеціальний номер "Бібліологічних вістей" (1924, № 1-3) з цікавими дослідженнями П. Попова, П Клименка, С. Маслова, Д. Щербаківського, М. Макаренка та інших авторів. В цьому ж номері була вміщена коротка, але змістовна стаття Григорія Сали- вона (під псевдонімом Г. Тисяченко) "Початок друкарства на Україні", яка була спробою визначення соціальних передумов появи української друко- ваної книги. Як відзначав Я. Ісаєвич : "Виникнення друкарства він пов’язував із загостренням соціальних конфліктів в умовах наступу католицької церкви; відповідно до поширюваних у той час в СРСР концепцій, першопричиною соціально-економічних змін проголошував зростання торговельного капіта- лу. Однак у цілому Саливону вдалося уникнути властивого працям того часу перебільшення безпосереднього впливу цього капіталу на культурне життя." (6)
    Цього ж року Ю. Меженко звернувся до Г.  Саливона з пропозицією  напи- сати брошуру з історії української  книжки від  1788 до 1916 року і  як просив він : "Брошура має бути написана так, що мала десь при сельбуді стати за по- пулярну лекцію… ". (7 ) Активно співпрацював з Українським науковим  інс- титутом книгознавства надаючи допомогу у підготовці  видання бібліографіч  ного покажчика  українського друку за  1918-1922 роки,  покажчика книг, ви- даних в Україні  в 1917 році.
     Перу книгознавця належать такі дослідження, опубліковані в періодичних виданнях : "Казковий і реальний обрах першодрукаря ", " З приводу трьохсот ліття надрукування  першої української книжки "," 350 літ тому і тепер. 1574-1924 ", "Історія Великої Книги ", "Свято книги ",  "Бібліотека  Київського гу- берніального жандармського управління ", "Початок друкарства в Україні ".
    Повернувшись влітку 1920 р. на батьківщину, Григорій Дмитрович працює в 1920-1923 р.р. у Лохвицькому повітовому  відділі  народної освіти на посаді інспектора бібліотек, завідуючим друкарнею. Йому належить активна роль у підготовці і проведенні святкування 200-річчя від дня народження Г. С. Ско- вороди : був секретарем повітової ювілейної комісії, опікувався споруджен- ням пам’ятника, підготував і видрукував у  м. Лохвиці  книгу  під  псевдоні-мом  Г. Тисяченко "Народний філософ-учитель Г. С. Сковорода. Його життя та діла. 1722-1794”, яка була  першою ластівкою у дослідженні життєпису великого  українського любомудра  Григорія  Савича Сковороди за нових часів .
              Автор в популярній формі прагнув донести до  широких мас  слово вели-  
        кого  земляка, його  життєвий  шлях  " маючи  на  увазі  читача з добре  гра-   
        мотних  селян і робітників".  Звичайно, з висоти  сьогоднішнього  дня  мож-  
        на  піддати  автора критиці за  деякі судження щодо  праць філософа, але  як 
        вказував сам автор : " Разом з старими   формами життя  віджили й  форми й  
        спосіб схоластичних  писань Сковороди  і  віджило чи доживає чимало з його    
        світогляду : але після полови, що одвіяв час, чимало  ще  зосталось  пожиточ-    
        ного зерна й для нас. Отой протест проти омертвілих форм життя,  оті погля-    
       ди  його  педагогічні, оте  шукання  правди  істини;  оті  пізнання самого себе,    
       ота боротьба з суєвірствами, отой щирий демократизм - любов,  знання і  віра   
       в  духовні сили  народньої маси, ота твердість проти  "лакомства нещасного ",   
       оте  одкидання власности, ота заповідь  сочетанія  з’єднання  обов’язків  своїх 
       з   громадськими і  все це  втілене в цільну,  гармонійну постать і  переведене    
       в життя  його – має  значіння, думаємо,  вічне."  (8)
           Серед тих, хто підписав запрошення на вшанування двохсотлітнього юві-    
      лею українського  філософа був  і  Г. Д. Саливон. В запрошенні говорилося : 
      ”Лохвицька Повітова Комісія для вшанування пам’яті Г.С. Сковороди в 200-
      ліття з дня  народження в м-ку Чорнухах Лохв.  Повіту, просить Вас прийняти  
      участь у вшануванні пам’яті народного філософа-мислителя.
       Голова Лохвицьк. Повітвиконкому                             Голова Лохв. Повіткомісії                            
                               С. Луценко                                                         М. Марченко
       Голова Чорнухинського Волвиконкому                      Секретарь Повіткомісії
                               Вл. Сагура                                                             Гр. Саливон "(9)
           Григорій Дмитрович підготував статтю про Г. Сковороду   в журнал " Чер-
      воний шлях" і отримав листа від П. Г. Тичини, в якому  поет  писав : ”Вельми-   
     шановний Григорію Дмитровичу ! Пробачте, що на Ваш лист не зразу відповів.   
     Стаття Ваша йде  в цьому числі журналу.  Давно вже  набрана й  виправлена за   
     Вашими змінами – та  ж я не мав  змоги про  це повідомити  Вас  раніше. Вашу 
     книжку про Сковороду я маю : чи він такий був, як це в Талалія, а чи такий , як   
    у Яворського ?  Яворський таки фактами доводить, що Сковорода був жива лю-   
    дина, а не догмат .  Я за цілий рік до цієї  статті теж  так само  уявляв його.  Хоч   
    тут, звичайно, я вже про себе говоритиму,  бо в нас із  Сковородою багато  де  в   
    чім схожого. Пишіть . Всього доброго.  Ваш Павло Тичина" (10)
           Для Лохвицької повітової комісії був написаний портрет великого земляка.
     В розписці  невідомий  художник  писав : "За малювання портрета Г. С. Сково-  
     роди для Лохвицької Повіткомісії  для вшанування пам’яти нарфілософа одер -
     жав од Г. Д. Саливона три пуди 24 фунта жита . 18/І 1923 р. "(11)
           Слід віддати належне Г. Д. Саливону і в справі популяризації творчої спад-   
    щини великого Кобзаря. Йому належить дослідження  " Т. Шевченко на Украї-   
    ні", опубліковане в  газеті "Рада", а згодом доповнене  і перероблене для  окре-    
    мого виданння.  Але на жаль,  воно   не  побачило світ.  Готуючи статтю "Шев-   
    ченко на Україні” до газети "Рада”  Григорій Дмитрович збирав матеріал і про   
    перебування поета в рідному краї дослідника. Це підтверджують  його листи до  
    двох одресатів з проханням уточнити відомості про перебування Т. Г. Шевчен-   
    ка в с. Білоусівка. (12)
       Виготовлені  в  друкарні     картки з  портретом  Т.  Г.  Шевченка  намальовані    
    власноруч  Г. Саливоном  продавалися в книгарні журналу "Киевская старина”.
    Управитель книгарні В. П.  Степаненко в листі до автора карток  писав : ” Карт-   
    ки Ваші продаються потро ху.  Зараз у нас  єсть п’ять ріжних видань откриток з   
    портретом Шевченка, і йдуть  більше ті, котрі коштують по 3 коп.”(13).
      В 2 книзі унікального енциклопедичного видання "Полтавської Шевченкіани”  її творець П. П. Ротач присвятив статті і Г. Д. Саливону, як досліднику-шевченко-
знавцю. (14)
    Після створення округів Г. Д. Саливон з 1923 р. очолює Лубенську окруж- ну бібліотеку, широко популяризуючи книгу серед народних мас,  вважаючи, що "вона  повинна бути зрозуміла, повинна ясно й просто викладати селянинові потрібні йому знання, мова має бути не книжна, а близька до народної".(15)  В листівці, виданій 1925 року в Лубнах говорилося : ”Товари- ші селяни та робітники! До тих ми звертаємося, хто хоче вчитись, хто хоче знати і працювати розумно, як радить наука, хто хоче займатися само- освітою.
    Товариші ! В Лубнах утворилося округове бюро по сель освіті. Воно ста- вить своїм завданням на селі і в місті всім бажаючим занятись самоосвітою,- вчитись у себе дома.
    При Бюро маються фахівці по політ-освіті, природознавстві, сільському господарстві, педагогічній роботі. І тому, як читати книжки та вести записи по прочитаному ці фахівці будуть допомагати вам своїми порадами, як вести заняття, що читати, як читати і як перевірити себе по прочитаному. ‘(16 )
    Український науковий інститут книгознавства готуючи до видання бібліографічний покажчик українського друку за 1918-1922 роки звернувся з проханням і до Г. Д. Саливона, який працював тоді в Лубенській окружній бібліотеці з проханням надіслати книги, що вийшли на терені краю  або ж подати їх опис .
   Як активний організатор бібліотечної справи він бере участь у роботі І Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників, який відбувся 1926 року у м. Харкові. Готуючись до виступу перед  політосвітянами  в конспекті висловив думки щодо значення книги, навчання фахівців та інших питань організації бібліотечної справи на селі.
   Цікавим буде для сучасних бібліотекарів  щоденних 20-х років минулого століття. Тоді він мав такий вигляд : (17) 
Число:        Передплатники            :      Видано книг по відділам     :Всього :          Книжок                    : Одвіду-
           :Прибуло:Вибуло: Мається:0: 1: 2: 3: 4: 5 :6: 7: 8: 809 :9: 91:видано:Укр. Рос. Єврейськ:Іншими: вань

    Одночасно  займався краєзнавством,  збираючи  матеріали для написання історії Лубенського повіту і першої української газети "Хлібороб”, яка вихо- дила в Лубнах.
    Активна діяльність Григорія Дмитровича не залишається не поміченою. Він часто отримує запрошення від різних інституцій на роботу, але від- мовляється від них. У червні 1924 р. правління "Книгоспілки" запрошує його на посаду секретаря. 
   20 січня 1927 року Григорій Дмитрович отримав запрошення від Академії наук взяти участь у виданні ювілейної збірки до 70-річчя вченого-історика Д. Багалія. 
   За спогадами односельця Григорія Дмитровича Г. К. Герасенка :”Григорій Дмитрович Саливон мав величезну власну бібліотеку. Своєму батькові він говорив, що книг не проміняє на всю його землю ".(18) Ще за життя  книги з особистої бібліотеки він передав до  бібліотеки  ВУАН ( нині Національна бібліотека України НАН України ім. В. Вернадського), де працював деякий час. Але з його дарунком обійшлися невдячно: революційні листівки і книги було розпорошено, книги з історії Лубенщини теж було віднайти неможливо.
     Чимала епістолярна спадщина українського культурно-освітнього діяча початку минулого століття (а це понад 600 листів ) зберігається Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Серед його адресатів і кореспондентів, крім редакцій, видавництв, громадських і науко- вих інституцій, були Д. Багалій, Г. Возний, Ю. Гермайзе, М. Грушевський, О. Данилевський, Ф. Держанівський, С. Єфремов, І. Кавалерідзе, В. Леонтович, Г. Маркович, Ю. Меженко, І. Нечуй-Левицький, А. Ніковський, П. Панч, В. Степаненко, Я. Стешенко, П.Тичина, Є. Чикаленко, К. Шарук та ще чимало інших, побіжний обіг імен яких говорить про широке коло знайомств з кращими тогочасними представниками національної культури,  різносторон- ність його інтересів.
    За дружньоє порадою, допомогою до нього зверталося чимало. Так, Юшке- вич з Чорнух писав про те, що виконком взяв  на себе утримання  бібліотеки і просив допомоги в організації її роботи, Соціально-економічний відділ Укра- їнської Академії Наук звертався з проханням вжити заходів щодо збереження портрета  М. І. Туган-Барановського, який знаходився у жительки  с. Пізники Ціпуркіної, М. Грушевський  щодо видання книги,  діловод Ю. Гасуха з Чор- нухинського райземуправляння просив стати керівником розкопок біля с. Лу- говики, де селяни під час земляних робіт знайшли кістки мамонта.
    Варто відзначити, що Григорій Саливон добре малював, ліпив. Його руками виготовлено гіпсові погруддя Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, Тараса Шевченка, випалено на дереві портрет Кобзаря в оригінальніій рамці, який і понині зберігається  у Лубенському краєзнавчому музеї.
     Від пропозицій завідувати  друкарнею Всеукраїнської  Академії  наук, працювати в Державному видавництві відмовився, але погодився працювати в харківському  видавництві "Радянський селянин”. Готуючись до від’їзду на нове місце роботи, відчув себе зле : давалися взнаки попередні хвороби, а після проведеної операції помер на другий день в Олександрівській лікарні Києва. Це було 23 травня 1927 року.
    За його заповітом похований у рідному селі, звідки починався його шлях.    Його щирий друг Андрій Ніковський по смерті писав : " … може він на всі Мелехи й був справжнім творцем життя й поступу,… але добре, що  він жив, що  являв собою  близьким  людям і товаришам суцільний  людський образ, що  розсівав  по  життьовій дорозі  людяне тепло,  котре одно й єсть те, що називається безсмертя душі.” (19).
    Ось такою помітною постаттю в особі бібліографа, книгознавця і книговидавця, краєзнавця, художника і скульптора, активного учасника становлення бібліотечної справи і культурного життя на Полтавщині  він залишився в історії української культури першої чверті  ХХ століття.
                                     
                                           ЛІТЕРАТУРА
     1  Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадсько- го. Ф. ІІІ № 60530
     2  Ніковський А.  Г. Д.  Саливон /А. Ніковський // Бібліологічні вісті.-1927. – № 4.- С.106
     3  Там само. – С. 107
     4  Там само. – С.108
     5  ІР НБУВ  Ф. 199. – спр. 2
     6 Ісаєвич Я. Українське книговидання : витоки, розвиток, проблеми.-/
Я. Ісаєвич.-  Львів.: 2002. – С. 44
     7 ІР НБУВ  Ф.ІІІ, №  60470
     8  Тисяченко Г. "Народний філософ-учитель Г.С.Сковорода. Його життя та діла.1722-1794”. / Г. Тисяченко //– Лохвиця.- 1922. – С. 2
     9  Державний архів Полтавської області.- Ф. Р. 3154.- Оп. 2.- Спр. 3. - Арк. 5
    10  ІР НБУВ  Ф.ІІІ, № 60528
     11 Там само.-  Ф. 199. № 17. – арк. 6
     12 Шевченко в епістолярії відділу рукописів. – К. : Наукова думка, 1966. – С. 317
     13  Там само.
     14   Саливон Григорій Дмитрович // Ротач П.П. Полтавська Шевченкіана: Спроба обласної (крайової) Шевченківської енциклопедії. У 2-х книгах.Кн.2.-/П.Ротач.  - Полтава : Дивосвіт, 2009. – С. 309-310 ; Тисяченко Григорій (Са- ливон Григорій Дмитрович // Там же. – С.389
     15 ІР НБУВ  Ф.199., №17. – арк. 2
     16 Там само
     17 Там само. – арк. 5
     18 Олійник І. Сівач добра і знань / І. Олійник // Нова праця. – 1990. – 29 лист.
   19 Ніковський А. Г. Д. Саливон/ А. Ніковський // Бібліологічні вісті. – 1927. - № 4. – С. 109