Вітаю Вас Гість

Вівторок, 27.06.2017, 10:12


Меню сайту
Форма входу
Пошук
Календар
«  Червень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930
Архів записів
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 82
Друзі сайту
Чорнухинська ЗОШ

Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Вірші про Сковороду


Пономаренко Євгеній, учень 11 класу Гілецької ЗОШ І-ІІІ ступенів

                                 Сковороді
Спливають дні, роки.
Пливуть століття, та не старіють
Сонце, небо, час.
Вже все було
На цім предивнім світі
До нас, при нас -
 І буде після нас.

Дуб старий,
До кореня дуплавий, часом й блискавицями

Побитий...
У його дуплі
Ховавсь від слави
 І писав. Для себе -
Не для світу.

Як лиш міг.
Він утікав від нього.
Мандрував дорогами стома.
Ну і що, як нили
Босі ноги
 Й сніг на скроні сипала зима?

Серце ж билось.
Наче перепілка.
Не від болю –
Тільки від краси.
У торбині –
 Біблія й сопілка,
 Перед зором –
 Люди і ліси.

 Він ішов землею -,
Й бачив Бога,
Час летів невтримно, як вода...
Хто й коли повторить ту дорогу,
Що її обрав Сковорода?

Він ішов землею.
Наче храмом, з великоднім світлом у душі.
Місяць гострий ріг
Об ніч надламував
Й осипав тим сріблом спориші.

Скрипка й посох.
Біблія й сопілка,
Ось і все, що він Надбав за вік.

 Тільки не зітхайте
Тяжко-гірко –
Він таки щасливий Чоловік.
Ось його столиця –
 Пан-Іванівка,
Дуб, що був за
Сховок й кабінет.

 ...І летять в траву
 Доспілі яблука.
 І йому до серця
 Їхній лет.

Вже все було... а як було?
Дзвенить віків коштовне скло…

Коваль Олександр, учень 9 класу   Вороньківського навчально- виховного комплексу ім. Героя   Радянського союзу О. Д. Перелета  

                                Край Григорія Сковороди

                                   У тім краю, де Многа котить хвилю.
                                   Де жайвір пісню у житах співа.
                                   Де ночі пахнуть мальвами й любистком -
                                   З'явивсь на світ - Сковорода.
                                   Оця земля йому давала силу,
                                   Ростила й пестила дитя...
                                   Оця земля йому світи відкрила
                                   І мудрість всю свою дала.
                                   Ось тут, у нашім ріднім краї,
                                   Григорію співали солов'ї.
                                   І тут таки, його слова лунали
                                   Й сопілки звуки чарівні.
                                   Наш край плекав нову людину.
                                   Таку, як тисячі зростив,
                                   Та він прославив Україну,
                                   Й пиху у душу не впустив.
                                   І дотепер його науку пам'ятають.
                                   Слова передають із вуст в уста,
                                   У світі вже давно всі знають:
                                   Чорнухинщина – це Сковорода.

  Інна Синило, учениця 11 класу  Мокіївської ЗОШ І-ІІІ ст.              

                                          Він нас учив...

                                    В незаможній козацькій родині,
                                    В невеликім полтавськім селі
                                    Бог життя дав малому хлопчині,
                                    Що з'явився в грудневій імлі.
                                    Душу вклали батьки в свого сина.
                                    Гриць і розум і міць - усе мав.
                                    Це був мудрий і чесний хлопчина,
                                    Наче Бог його сам цілував.
                                    Сівши в затишку, грав на сопілці,
                                    Яку сам з очерету зробив,
                                    І радів навіть сонцю і зірці,
                                    А ті миті найбільше любив.
                                    А у вільну від думки хвилину
                                    Все потрібне у торбу збирав
                                    І в похмуру чи сонячну днину
                                    Йшов кудись, а куди, й сам не знав.
                                    У шістнадцять покинув домівку,
                                    Досвід вчительський швидко здобув.
                                    Понесла в світ широкий мандрівка,
                                    Бо з дитинства філософом був.
                                    Радив він придивлятись до друзів,
                                    Бо отруйніш нічого нема.
                                    Ніж удаваний друг лізе в душі,
                                    А сьогодні - це гірш, ніж чума.
                                    Ті стежки, ті шляхи, ті дороги...
                                    Ті думки, що й сьогодні живі,
                                    Оббивають злощасні пороги:
                                   «Як нам жити на рідній землі?»
                                    Прагнув він ще тоді нас навчити.
                                    Та чи думав хто з нас, та чи знав?..
                                    Для людей, для народу вмів жити,
                                    Світ ловив його, та не спіймав.

Гирман Анатолій, учень 9 класу  Куріньківської ЗОШ І-ІІ ступенів

                               Вічне слово Сковороди
                    (за мотивами афоризмів Григорія Савича)

Невже? Невже він справді був?

Поет, філософ, мандрівник...
        Чому? Чому наш грішний світ забув
        Про той складний до серця путівник?
Шукаєм щастя у країнах і віках,
А воно скрізь та завжди з нами...
        На тих, іще не сходжених шляхах.
        Крокує слід у слід тими ж стежками.

Майбутнім ми маримо, сучасним - гордуєм.
Всі прагнем до того, чого в нас нема...
        Що має в долоні сьогодні - нехтуєм...
        Чи впала на людей уже яка чума?

Він всім казав: «Збери в собі свої думки.
Шукай в собі самому благ...»
         Тепер же знають навіть малюки:
         Тільки в єднанні зазоріє стяг!            

Головенко Ярослав, учень  Хейлівщинської ЗОШ І-ІІІ ступенів

          Історія про праведника Грицька та лукавого пана
                           Я дякую тобі, о свята земле,
                           Ти нам дала філософа, поета й байкаря,
                           Щоб він творив добро на цьому світі
                           І сяяв в нім,  як провідна зоря!
                           Я  дякую тобі, о святий Боже,
                           Я дякую вам, ангели святі,
                           Що ви дали ліхтар вкраїнським людям.
                           Щоб видно було стежку у житті!
                           ... Був на світі муж лукавий - ворог всього люду.
                           Все забере, все виманить, та ще й мало буде.
                           Й сказав йому якийсь пан що ймення не знати
                           Що є пророк в Україні - Григорієм звати.
                           І поїхав пан лукавий до мужа святого,
                           Відкрив двері, зайшов в хату та й став перед нього.
                           Я одне лиш хочу знати, - голосом лукавим пан говорить тихо.
                           - Чи ж день завтрашній ти бачиш?
                           Кажи швидше, хлоп нещасний, а то буде лихо!
                          - Якщо хочеш, добрий пане, день завтрашній знати.
                          Йди до бога на небеса, а я можу лиш сказати.
                          Хто є ангел із крильцями, а хто - чорт рогатий,
                          Мир і дружбу з ним водити чи в три шиї гнати,
                          Взяти це лише собі чи й іншим давати.
                          Розлютився пан лукавий й пішов геть із хати,
                          Сів у карету і поїхав у свої палати.
                          Підізвав лукавий пан лакея Сильвестра і сказав:
                        - На тобі, Сильвестре, зілля, і підсип Грицькові у його напій.
                          Виконай мою волю і долі радій.
                          І виконав лакей Сильвестр наказ свого пана,
                          Та недовго радів долі — закували в кайдани.
                          А Грицько помер…
                          Поховали у саду небайдужі люди.
                          Та й пішли туди, куди путь їм буде.
                          І полетіла душа Грицькова на небо, до раю.
                          І сказав Бог праведнику:
                          - Сідай ізі мною,
                          Не зрадив ти волі, правди і віри святої! 

Чобітько Анжела, учениця 11 класу   Кізлівської  ЗОШ І-ІІІ ступенів

                               Славетний земляк
                               Ще в ті століття на Вкраїні
                               Коли Поет був у гонінні,
                               Всі знали що прийде той час,
                               Коли і він вернеться до нас.
                               В своїх думках про Україну
                               Дарує нам свободу й волю,
                               Боротись закликає чесно і сміливо.
                               За кращу долю, щастя та Людину
                               Дитям ще юним будучи в злидоті
                               Долаючи незгоди і страхи
                               Боровся він всі дні й усі ночі
                               За право наше називатися «Людьми!»
                               А доля насміхалася із нього
                               Все кидала його туди й сюди
                               Не знаючи що буде зовсім скоро….
                               А скоро буде - слава навіки
                               Пройшли століття і віки
                               Здобув він славу
                               За колись написані рядки.
                               Його поезії це ніби перли ночі
                               Які меркають у нічній пітьмі
                               Які так ваблять душу парубочу
                               Дівочі мрії спалюють умить
                               Так хочеться низенько поклонитись
                               Схилитись низько-низько до землі
                               Великий геній наш Сковорода Григорій
                               Славетний буде ще на довгії віки.                                                                                                               

Назаренко Аліна, учениця    Хейлівщинської ЗОШ І-ІІІ ступенів

                            До Григорія Сковороди

                                  У тихім плині річки Многи,
                                  Серед людей привітних і простих
                                  Я й досі відчуваю теплий подих
                                  Славетного мого Сковороди.
                                  Важкі часи переживаєм нині,
                                  Та він незримо поряд, поміж нас.
                                  Щоб  правду відшукать на батьківшині,
                                  Він вирушає в мандри по світах.
                                  Скажи, земляче, як нам зараз жити?
                                  Як подолати біди, що навкруг,
                                  Ще скільки безневинних буде вбито?
                                  Чому моя земля стражда від мук?
                                  Твої слова - немов бальзам на душу,
                                  Твоя порада - мудра і проста.
                                  І запитать тебе про це я мушу.
                                  Бо ти ж філософ, що живе в віках.
                                  Прийди. Порадь. З далекої дороги
                                  Присядь і поглядом до нас звернись.
                                  Крізь призму часу, болі і тривоги
                                 Своїм нащадкам щиро посміхнись.

Євтух Світлана, учениця 9 класу Богодарівської ЗОШ 1-ІІІ ступенів

                                   Григорію   Сковороді                                                                    

Нелегкою доля у хлопця була,

Народила мати в селі край села

І співала пісню, ніжну, колискову.
Сповнену надії, сповнену любові
Віддали у школу хлопця до дяка.
Щоб була наука в нього хоч яка
Та юнак розумний батьків дивував.
Голос мав чудовий і гарно співав.
Полишив Чорнухи, рідну батьківщину,
Проводжала мати у дорогу сина.
Не було що класти в порожню торбину.
То поклала книжку і одну хлібину.
Всі курні дороги довелось пройти,
Доки досягнув своєї мети.
Перед ним науки двері відчинились

І жагою знань очі заіскрились.

Вчив старанно мови і латину знав.
Музику любив, гарний голос мав.
Запросили хлопця до хору цариці,
Та чи міг Григорій багачам скориться?
Залишив столицю на багато літ.
Захотів мандрівок і побачить світ.
Збагативсь знаннями, досвідом людей.

Не надбав багатства, не привіз грошей.
Мандрував по селах, з людьми зустрічався,
Та нічим ніколи він не величався.
Був простим і скромним земний чоловік
І таким лишився у житті повік.
І шанують всі цю мудру людину
У зимовий день і осінню днину,
І лягають квіти, і звучать слова,
Бо на світі правда його ще жива.             

Яковенко Дарина, учениця 9 класу   Чорнухинської ЗОШ І – ІІІ ступенів ім. Г. С. Сковороди

                               Звертаючись до  Сковороди

                                          Моя країна стогне від біди...
                                          Від дня я знову й знову
                                          Звертаюся до Сковороди
                                          Шукаючи підмогу.

                                          Філософ викривав той світ,
                                          Жорстокий і кривавий
                                           З тих пір пройшло немало літ
                                           І він таки був правий.

                                           Бо ж недарма наша земля,
                                           Полита кров’ю й потом.
                                           То доля, доля в нас така,
                                           Вкраїнським будь народом !

                                           Козацькі гени в нас усіх
                                           Ми наче вітер в чистім полі,
                                           Вкраїнці – то такий народ-
                                           Не кров у нас, а воля !

                                            Про сад божественних пісень,
                                            Писав ти в темнім світі-
                                            Коли ж вже ж той щасливий день?
                                            Коли ж вже нам радіти ?

                                            Скажи, Григорію, мені,
                                            Де правдоньки шукати ?
                                            Чи буде українськи спів
                                            В садах моїх лунати ?

                                            Поля, степи, ліси широку,
                                            Вишневенький садочок,
                                            Для ворогів лукавеньких  

                                            Ой ласий ти, шматочок.
                                            Поет, філософ, мандрівник,
                                            Григорій мудру вдачу мав !
                                            А світ ловив тебе, ловив,
                                            Та так і не спіймав.