"КНИГ НЕ ПРОМІНЯЮ НА ВСЮ ЗЕМЛЮ "
Біобібліографічна розвідка
Григорій Дмитрович Саливон, уродженець краю народного філософа
Григорія Сковороди зробив чимало доброго на ниві популяризації українсь-
кої книги і знань серед трудового робітництва і селянства на зорі минулого
століття.
Він народився 25 січня 1888 року в родині заможного, самостійного хазяїна в селі Мелехи Лохвицького повіту ( тепер Чорнухинського району
Полтавської області) в багатодітній родині. Мав сестер Марфу, Надію, Кате -рину, Олександру, братів Левка та Михайла.
Батько, маючи добрі статки ( і очевидно гарну освіту, про що свідчать над- звичайно каліграфічно і грамотно написані листи до Григорія), прагнув нада- ти синові освіту. Здобувши шкільну освіту Григорій спочатку працював в залізничних майстернях Красноярська, а вже 1905 р. навчається в електротех- нічній школі інженера Гадзяцького в Одесі, де сповна віддавався науці. То ж не випадково батько в одному з листів писав : "Прошу тебя, по возможности, менше занимайся, побереги свое здоровье"(1), хоча перед закінченням нав- чання вимагав від сина успішної здачі екзаменів, щоб здобувати вищу освіту. Трудовий шлях молодий Григорій продовжив електротехніком на Південній залізниці, а згодом десятником на будівництві кінної трамвайної лінії в Одесі.
Вже в ці роки він віддається роботі на благо України. " Грицько Дмитрович брав близьку участь в роботі одеських гуртків молоді, він був найкращим учасником гуртка мови й літератури, він найдіяльнішим способом розко- пував інтернаціональну Одесу під знаком українським, він уперто займався українським душолапством, міцно тримав свою жертву й систематично то- пив неофіта по самі вуха в глибини українознавства, силував хлопців працю- вати і не спускав своїх овець пасомих з ока ні на один день” (2). Так писав про одеський період життя Григорія А. Г. Ніковський, згодом відомий гро- мадський і політичний діяч, зокрема редактор газети "Рада" ( 1913-1914 рр.) , член Центральної Ради і заступник голови. Саме вони вдвох описали по смер ті унікальну книгозбірню М. Ф. Комарова, каталог якої було передано Одесь- кій публічній бібліотеці, де зберігається і понині. Саме Григорій Дмитрович відгукнувся рядом виступів і некрологом у газеті "Рада", віддаючи йому данину пам’яті і щиро завдячуючи за добру науку( Тисяченко Г. З останніх днів М.Ф. Комарова ; Тисяченко Г. Над труною Комарова // Рада. – 1913. - № 186; Тисяченко Г. Похорон М.Ф. Комарова // Рада. – 1913. - № 183).
Саме в Одесі під впливом активістів одеської ”Просвіти" і особливо С. Шелухіна та книг у Григорія формується національний характер . Як напише згодом А. Ніковський : ”Культ книги вдирався нам у душі з непереможною силою… нам здавалося, що книжка найкраще все скаже і доведе, що вона має чарівну силу будити серця людські, що вона зробить чудо воскресення України ".(3)
В 1912 р. Григорій вступає до Київського політехнічного інституту на архітектурний факультет. Але і перша і друга спеціальності не вабили його, і як згадував А. Ніковський : "…я на-віч побачив, що архитектура ніколи не захопить до краю Саливона ".(4) Його захопило студентське життя політи- кою та культурою. Енергійно ї завзято він проводить просвітницьку роботу серед шкільної молоді. Він був у полоні книг. То ж плідно працює, досліджує і пише статті, друкуючись у різних виданнях, зокрема в "Одесских новостях”, київській "Раді”, згодом у журналах "Червоний шлях”, "Бібліологічні вісті ", "Книгар". А ще його вабили книги, як твір мистецтва, він подовгу роздив- лявся формат, шрифти, малюнки, обкладинку.
В 1916 р. Григорій працював у одеських майстернях Ропіта, в 1916-1917 р.р. в київському "Фізико-Хеміку ".
Жовтневий переворот Григорій Саливон сприймає через призму книгу, вважаючи, що це зробить людей більш освіченими, культурними, сприятиме творенню нового життя в новій добі, підкреслюючи, що :” Книга під час революції здобула собі волю, доступ до мас народу, але дорогою ціною…", і в зв’язку з тим, що книг прибуває мало "мусимо рішуче стати на охорону книг", а "Той же недохват книги вимагає … тимчасового обміну книг між бібліотеками Просвіт” (5).
В 1917 р. Г. Д. Саливона запросили очолити друкарню "Товариства допо- моги літературі й науці”, де він швидко налагодив роботу по виданню україн- ської книги.
Як людина різносторонніх інтересів брав активну участь у діяльності Все- української Академії наук. Після об'єднання в червні 1921 року Українсько- го наукового товариства з ВУАН до складу ВУАН увійшла Секція мистецтв УНТ, створена за ініціативою провідних українських мистецтвознавців у вересні 1918 р. З 1919 року в складі секції діяло кілька комісій, зокрема одну з них – видавничу, очолював Григорій Саливон. Він був серед перших пра- цівників Всенародної бібліотеки України : працював старшим писарем, заві- дуючим будинком Всенародної (Національної) Бібліотеки ( з 21 лютого 1919 р. по 30 травня 1920 р.), читав лекції для молоді з історії книги, займався дос- лідженнями з книгознавства.
В 1924 році відзначалося 350-річчя друкарства в Україні, що сприяло пожвавленню досліджень зародження друкарства. До цієї дати проводилися наукові конференції, виставки стародруків, вийшов спеціальний номер "Бібліологічних вістей" (1924, № 1-3) з цікавими дослідженнями П. Попова, П Клименка, С. Маслова, Д. Щербаківського, М. Макаренка та інших авторів. В цьому ж номері була вміщена коротка, але змістовна стаття Григорія Сали- вона (під псевдонімом Г. Тисяченко) "Початок друкарства на Україні", яка була спробою визначення соціальних передумов появи української друко- ваної книги. Як відзначав Я. Ісаєвич : "Виникнення друкарства він пов’язував із загостренням соціальних конфліктів в умовах наступу католицької церкви; відповідно до поширюваних у той час в СРСР концепцій, першопричиною соціально-економічних змін проголошував зростання торговельного капіта- лу. Однак у цілому Саливону вдалося уникнути властивого працям того часу перебільшення безпосереднього впливу цього капіталу на культурне життя." (6)
Цього ж року Ю. Меженко звернувся до Г. Саливона з пропозицією напи- сати брошуру з історії української книжки від 1788 до 1916 року і як просив він : "Брошура має бути написана так, що мала десь при сельбуді стати за по- пулярну лекцію… ". (7 ) Активно співпрацював з Українським науковим інс- титутом книгознавства надаючи допомогу у підготовці видання бібліографіч ного покажчика українського друку за 1918-1922 роки, покажчика книг, ви- даних в Україні в 1917 році.
Перу книгознавця належать такі дослідження, опубліковані в періодичних виданнях : "Казковий і реальний обрах першодрукаря ", " З приводу трьохсот ліття надрукування першої української книжки "," 350 літ тому і тепер. 1574-1924 ", "Історія Великої Книги ", "Свято книги ", "Бібліотека Київського гу- берніального жандармського управління ", "Початок друкарства в Україні ".
Повернувшись влітку 1920 р. на батьківщину, Григорій Дмитрович працює в 1920-1923 р.р. у Лохвицькому повітовому відділі народної освіти на посаді інспектора бібліотек, завідуючим друкарнею. Йому належить активна роль у підготовці і проведенні святкування 200-річчя від дня народження Г. С. Ско- вороди : був секретарем повітової ювілейної комісії, опікувався споруджен- ням пам’ятника, підготував і видрукував у м. Лохвиці книгу під псевдоні-мом Г. Тисяченко "Народний філософ-учитель Г. С. Сковорода. Його життя та діла. 1722-1794”, яка була першою ластівкою у дослідженні життєпису великого українського любомудра Григорія Савича Сковороди за нових часів .
Автор в популярній формі прагнув донести до широких мас слово вели-
кого земляка, його життєвий шлях " маючи на увазі читача з добре гра-
мотних селян і робітників". Звичайно, з висоти сьогоднішнього дня мож-
на піддати автора критиці за деякі судження щодо праць філософа, але як
вказував сам автор : " Разом з старими формами життя віджили й форми й
спосіб схоластичних писань Сковороди і віджило чи доживає чимало з його
світогляду : але після полови, що одвіяв час, чимало ще зосталось пожиточ-
ного зерна й для нас. Отой протест проти омертвілих форм життя, оті погля-
ди його педагогічні, оте шукання правди істини; оті пізнання самого себе,
ота боротьба з суєвірствами, отой щирий демократизм - любов, знання і віра
в духовні сили народньої маси, ота твердість проти "лакомства нещасного ",
оте одкидання власности, ота заповідь сочетанія з’єднання обов’язків своїх
з громадськими і все це втілене в цільну, гармонійну постать і переведене
в життя його – має значіння, думаємо, вічне." (8)
Серед тих, хто підписав запрошення на вшанування двохсотлітнього юві-
лею українського філософа був і Г. Д. Саливон. В запрошенні говорилося :
”Лохвицька Повітова Комісія для вшанування пам’яті Г.С. Сковороди в 200-
ліття з дня народження в м-ку Чорнухах Лохв. Повіту, просить Вас прийняти
участь у вшануванні пам’яті народного філософа-мислителя.
Голова Лохвицьк. Повітвиконкому Голова Лохв. Повіткомісії
С. Луценко М. Марченко
Голова Чорнухинського Волвиконкому Секретарь Повіткомісії
Вл. Сагура Гр. Саливон "(9)
Григорій Дмитрович підготував статтю про Г. Сковороду в журнал " Чер-
воний шлях" і отримав листа від П. Г. Тичини, в якому поет писав : ”Вельми-
шановний Григорію Дмитровичу ! Пробачте, що на Ваш лист не зразу відповів.
Стаття Ваша йде в цьому числі журналу. Давно вже набрана й виправлена за
Вашими змінами – та ж я не мав змоги про це повідомити Вас раніше. Вашу
книжку про Сковороду я маю : чи він такий був, як це в Талалія, а чи такий , як
у Яворського ? Яворський таки фактами доводить, що Сковорода був жива лю-
дина, а не догмат . Я за цілий рік до цієї статті теж так само уявляв його. Хоч
тут, звичайно, я вже про себе говоритиму, бо в нас із Сковородою багато де в
чім схожого. Пишіть . Всього доброго. Ваш Павло Тичина" (10)
Для Лохвицької повітової комісії був написаний портрет великого земляка.
В розписці невідомий художник писав : "За малювання портрета Г. С. Сково-
роди для Лохвицької Повіткомісії для вшанування пам’яти нарфілософа одер -
жав од Г. Д. Саливона три пуди 24 фунта жита . 18/І 1923 р. "(11)
Слід віддати належне Г. Д. Саливону і в справі популяризації творчої спад-
щини великого Кобзаря. Йому належить дослідження " Т. Шевченко на Украї-
ні", опубліковане в газеті "Рада", а згодом доповнене і перероблене для окре-
мого виданння. Але на жаль, воно не побачило світ. Готуючи статтю "Шев-
ченко на Україні” до газети "Рада” Григорій Дмитрович збирав матеріал і про
перебування поета в рідному краї дослідника. Це підтверджують його листи до
двох одресатів з проханням уточнити відомості про перебування Т. Г. Шевчен-
ка в с. Білоусівка. (12)
Виготовлені в друкарні картки з портретом Т. Г. Шевченка намальовані
власноруч Г. Саливоном продавалися в книгарні журналу "Киевская старина”.
Управитель книгарні В. П. Степаненко в листі до автора карток писав : ” Карт-
ки Ваші продаються потро ху. Зараз у нас єсть п’ять ріжних видань откриток з
портретом Шевченка, і йдуть більше ті, котрі коштують по 3 коп.”(13).
В 2 книзі унікального енциклопедичного видання "Полтавської Шевченкіани” її творець П. П. Ротач присвятив статті і Г. Д. Саливону, як досліднику-шевченко-
знавцю. (14)
Після створення округів Г. Д. Саливон з 1923 р. очолює Лубенську окруж- ну бібліотеку, широко популяризуючи книгу серед народних мас, вважаючи, що "вона повинна бути зрозуміла, повинна ясно й просто викладати селянинові потрібні йому знання, мова має бути не книжна, а близька до народної".(15) В листівці, виданій 1925 року в Лубнах говорилося : ”Товари- ші селяни та робітники! До тих ми звертаємося, хто хоче вчитись, хто хоче знати і працювати розумно, як радить наука, хто хоче займатися само- освітою.
Товариші ! В Лубнах утворилося округове бюро по сель освіті. Воно ста- вить своїм завданням на селі і в місті всім бажаючим занятись самоосвітою,- вчитись у себе дома.
При Бюро маються фахівці по політ-освіті, природознавстві, сільському господарстві, педагогічній роботі. І тому, як читати книжки та вести записи по прочитаному ці фахівці будуть допомагати вам своїми порадами, як вести заняття, що читати, як читати і як перевірити себе по прочитаному. ‘(16 )
Український науковий інститут книгознавства готуючи до видання бібліографічний покажчик українського друку за 1918-1922 роки звернувся з проханням і до Г. Д. Саливона, який працював тоді в Лубенській окружній бібліотеці з проханням надіслати книги, що вийшли на терені краю або ж подати їх опис .
Як активний організатор бібліотечної справи він бере участь у роботі І Всеукраїнського з’їзду бібліотечних робітників, який відбувся 1926 року у м. Харкові. Готуючись до виступу перед політосвітянами в конспекті висловив думки щодо значення книги, навчання фахівців та інших питань організації бібліотечної справи на селі.
Цікавим буде для сучасних бібліотекарів щоденних 20-х років минулого століття. Тоді він мав такий вигляд : (17)
Число: Передплатники : Видано книг по відділам :Всього : Книжок : Одвіду-
:Прибуло:Вибуло: Мається:0: 1: 2: 3: 4: 5 :6: 7: 8: 809 :9: 91:видано:Укр. Рос. Єврейськ:Іншими: вань
Одночасно займався краєзнавством, збираючи матеріали для написання історії Лубенського повіту і першої української газети "Хлібороб”, яка вихо- дила в Лубнах.
Активна діяльність Григорія Дмитровича не залишається не поміченою. Він часто отримує запрошення від різних інституцій на роботу, але від- мовляється від них. У червні 1924 р. правління "Книгоспілки" запрошує його на посаду секретаря.
20 січня 1927 року Григорій Дмитрович отримав запрошення від Академії наук взяти участь у виданні ювілейної збірки до 70-річчя вченого-історика Д. Багалія.
За спогадами односельця Григорія Дмитровича Г. К. Герасенка :”Григорій Дмитрович Саливон мав величезну власну бібліотеку. Своєму батькові він говорив, що книг не проміняє на всю його землю ".(18) Ще за життя книги з особистої бібліотеки він передав до бібліотеки ВУАН ( нині Національна бібліотека України НАН України ім. В. Вернадського), де працював деякий час. Але з його дарунком обійшлися невдячно: революційні листівки і книги було розпорошено, книги з історії Лубенщини теж було віднайти неможливо.
Чимала епістолярна спадщина українського культурно-освітнього діяча початку минулого століття (а це понад 600 листів ) зберігається Інституті рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадського. Серед його адресатів і кореспондентів, крім редакцій, видавництв, громадських і науко- вих інституцій, були Д. Багалій, Г. Возний, Ю. Гермайзе, М. Грушевський, О. Данилевський, Ф. Держанівський, С. Єфремов, І. Кавалерідзе, В. Леонтович, Г. Маркович, Ю. Меженко, І. Нечуй-Левицький, А. Ніковський, П. Панч, В. Степаненко, Я. Стешенко, П.Тичина, Є. Чикаленко, К. Шарук та ще чимало інших, побіжний обіг імен яких говорить про широке коло знайомств з кращими тогочасними представниками національної культури, різносторон- ність його інтересів.
За дружньоє порадою, допомогою до нього зверталося чимало. Так, Юшке- вич з Чорнух писав про те, що виконком взяв на себе утримання бібліотеки і просив допомоги в організації її роботи, Соціально-економічний відділ Укра- їнської Академії Наук звертався з проханням вжити заходів щодо збереження портрета М. І. Туган-Барановського, який знаходився у жительки с. Пізники Ціпуркіної, М. Грушевський щодо видання книги, діловод Ю. Гасуха з Чор- нухинського райземуправляння просив стати керівником розкопок біля с. Лу- говики, де селяни під час земляних робіт знайшли кістки мамонта.
Варто відзначити, що Григорій Саливон добре малював, ліпив. Його руками виготовлено гіпсові погруддя Карла Маркса і Фрідріха Енгельса, Тараса Шевченка, випалено на дереві портрет Кобзаря в оригінальніій рамці, який і понині зберігається у Лубенському краєзнавчому музеї.
Від пропозицій завідувати друкарнею Всеукраїнської Академії наук, працювати в Державному видавництві відмовився, але погодився працювати в харківському видавництві "Радянський селянин”. Готуючись до від’їзду на нове місце роботи, відчув себе зле : давалися взнаки попередні хвороби, а після проведеної операції помер на другий день в Олександрівській лікарні Києва. Це було 23 травня 1927 року.
За його заповітом похований у рідному селі, звідки починався його шлях. Його щирий друг Андрій Ніковський по смерті писав : " … може він на всі Мелехи й був справжнім творцем життя й поступу,… але добре, що він жив, що являв собою близьким людям і товаришам суцільний людський образ, що розсівав по життьовій дорозі людяне тепло, котре одно й єсть те, що називається безсмертя душі.” (19).
Ось такою помітною постаттю в особі бібліографа, книгознавця і книговидавця, краєзнавця, художника і скульптора, активного учасника становлення бібліотечної справи і культурного життя на Полтавщині він залишився в історії української культури першої чверті ХХ століття.
ЛІТЕРАТУРА
1 Інститут рукописів Національної бібліотеки України ім. В. Вернадсько- го. Ф. ІІІ № 60530
2 Ніковський А. Г. Д. Саливон /А. Ніковський // Бібліологічні вісті.-1927. – № 4.- С.106
3 Там само. – С. 107
4 Там само. – С.108
5 ІР НБУВ Ф. 199. – спр. 2
6 Ісаєвич Я. Українське книговидання : витоки, розвиток, проблеми.-/
Я. Ісаєвич.- Львів.: 2002. – С. 44
7 ІР НБУВ Ф.ІІІ, № 60470
8 Тисяченко Г. "Народний філософ-учитель Г.С.Сковорода. Його життя та діла.1722-1794”. / Г. Тисяченко //– Лохвиця.- 1922. – С. 2
9 Державний архів Полтавської області.- Ф. Р. 3154.- Оп. 2.- Спр. 3. - Арк. 5
10 ІР НБУВ Ф.ІІІ, № 60528
11 Там само.- Ф. 199. № 17. – арк. 6
12 Шевченко в епістолярії відділу рукописів. – К. : Наукова думка, 1966. – С. 317
13 Там само.
14 Саливон Григорій Дмитрович // Ротач П.П. Полтавська Шевченкіана: Спроба обласної (крайової) Шевченківської енциклопедії. У 2-х книгах.Кн.2.-/П.Ротач. - Полтава : Дивосвіт, 2009. – С. 309-310 ; Тисяченко Григорій (Са- ливон Григорій Дмитрович // Там же. – С.389
15 ІР НБУВ Ф.199., №17. – арк. 2
16 Там само
17 Там само. – арк. 5
18 Олійник І. Сівач добра і знань / І. Олійник // Нова праця. – 1990. – 29 лист.
19 Ніковський А. Г. Д. Саливон/ А. Ніковський // Бібліологічні вісті. – 1927. - № 4. – С. 109
