Вітаю Вас Гість

Вівторок, 12.11.2024, 20:31


Меню сайту
Форма входу
Пошук
Календар
«  Листопад 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Архів записів
Друзі сайту
Чорнухинська ЗОШ


Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

КАТЕРИНА СКАРЖИНСЬКА


КАТЕРИНА СКАРЖИНСЬКА

  Майже півстоліття  перебувала в забутті  по своїй смерті Катерина Мико- лаївна Скаржинська, наша славна землячка з надудайського села Постав- Муки, відома українська  меценатка, музеєзнавець, громадська діячка.
     Катерина Миколаївна - вихідець з потомственного дворянського роду Рай- зерів народилася 7 (19) лютого 1852 р.
     Мабуть, найбільш повну характеристику роду Райзерів дав у своїй праці "Громадські заслуги Райзерів" дослідник історії Лубенщини, член Полтав- ської ученої архівної комісії Матвій Астряб.
    У віці 10 років Катя разом з матір’ю Катериною Петрівною і бабусею Вар- ваhою Петрівною  переїхали з Круглика в родове помістя в Тверську губер- нію, виїжджаючи на зиму жити в Москву або Петербург. Тут дівчинка навчалася і виховувалася в кращих професорів, відвідувала театри, музеї.
     Вже в цьому дитячому віці вона прагнула, щоб освіченими були і сільські діти. То ж 14-річною вона відкриває для сільських дітей в Нікольському народне училище, де вчителювала спеціально замовлена вчителька з Петер- бургу. Чимало часу віддавала школі і сама Катерина. Згодом її зусиллями для селян була влаштована і лікарня.
      Отримавши домашнє  виховання,  здала  екстерном  екзамени за курс  гімназії, навчалася на Бестужевських вищих жіночих курсах в  Санкт – Петер бурзі, але не закінчила їх в зв’язку з тим, що чоловік був переведений на інше місце служби, адже вона поєднала свою долю зі своїм круглицьким сусідом Миколою   Георгійовичем Скаржинським, ім’я якого було добре відоме в російській армії, особливо в кавалерії, адже саме Скаржинський займався поставкою кращий коней для армії.
    З 1875 р. у поставмуцькому маєтку Катерина Миколаївна збирає музейну колекцію.
    І в Круглику молода Скаржинська продовжує справу, розпочату в Нікольському : будує школу для сільських дітлахів з бібліотекою, шкільним музеєм, лабораторією. Навчав круглицьких дітей вчитель Сімоновський, запорошений  з Москви. Вчитель не тільки опікувався селянськими дітьми, а й проводив просвітницьку роботу серед їх батьків.
    Згодом молода поміщиця побудувала в селі "Народний дім", де влаштовувалися вистави, була бібліотека. Побудувала лікарню, відкрила столяру майстерню, вироби якої  високо цінились на виставках.  47 десятин землі було віддано Полтавському земству для облаштування сільськогос- подарської школи.
     Справою її життя стало втілення в життя найзаповітнішої і найбільшої  мрії – зібрання колекції старожитностей, мистецтва і природи. Саме тут, у 1885 р. вона відкрила історико - краєзнавчий музей з  чималою експозицією, яка розміщувалася у вестибюлі та 6 залах. Як відзначають дослідники: "зібрання К. М. Скаржинської було не тільки першою великою збіркою археологічних,  етнографічних, історичних і природничих матеріалів на Полтавщині, але й однією з найбільших на Лівобережжі,  виділяючись з - поміж інших своєю науковою спрямованістю і загальною доступністю” .
    Згодом для музею був споруджений двоповерховий флігель, виготовлено спеціальне музейне обладнання. Поруч закладено парк, оранжерею. Для поповнення музейних експозицій Катерина Миколаївна витрачає чимало коштів, організовує проведення розкопок, збір експонатів сереж жителів краю. До музею щодня приходили  відвідувачі,  як групами, так і поодинці. Вхід до нього був безкоштовний.  В свій час музей відвідали знані історики В. Б. Антонович, І. А. Зарецький,  В. Г. Ляскоронський,  Д. І. Яворницький. Сама ж К. М. Скаржинська вела велику просвітницьку  роботу: брала участь у всеросійських і місцевих виставках, займалася видавничою діяльністю,  працювала над поповненням музейних  фондів, листувалася з дослідниками  і діячами вітчизняної культури.
    Прагнучи організувати музейну справу на високому рівні, ентузіастка відвідує знамениті Ермітаж, Румянцевський, Історичний та Політехнічний музеї в Москві, археологічний музей Київського університету святого Воло- димира  в Києві.
   Історичні реліквіі круглицького музею демонструвалися на міжнародних виставках, зокрема на Міжнародній виставці костюму і зброї в Петербурзі в 1902 р. , низці  археологічних з’їздів, що ще більше підвищило престиж цього музейного закладу.
   К. М. Скаржинську обрали своїм членом кілька  наукових  товариств: Московське нумізматичне, Всеросійське товариство любителів природо- знавства, антропології та етнографії,  почесним  членом –  Полтавська  Вчена  Архівна  Комісія.  
    В  1903 р.,  а  потім в  1905 р.  К. М.  Скаржинська  пропонує   свій   музей  під опіку Лубнам, поставивши  умову, що місто визнає її довічне право на участь  в його  роботі і  побудує  музейне  приміщення.  Місто не прийняло безцінного дарунку славетної жінки. Врешті -  решт  своє  дітище вона  подарувала  природничо - історичному музеєві Полтавського губернського земства.
    Безцінну колекцію розмістили на верхньому поверсі земства. Це зібрання,  яке налічувало 20 тисяч експонатів,  стало основою Полтавського краєзнав- чого музею,  зробило його одним із кращих в Росії.  Катерину Миколаївну  Скаржинську  визнають  одним із фундаторів  музею, адже музей мав назву "Полтавський губернський музей К. М. Скаржинської".  
     В  роки Великої Вітчизняної війни колекція зазнала значних втрат, хоча вцілілі експонати викликають інтерес відвідувачів і сьогодні. Частина  фонду відомої колекціонерки: укази та маніфести російських царів, універсали гетьманів України Івана Мазепи, Данила Апостола, листи відомих українських поетів, вчених зберігаються в Державному архіві Полтавської області, фонд 222.
      Для поставмучан, та й усіх краян, буде цікавим і той факт, що в колекції, зібраній славетною землячкою, є ряд документів і стосовно рідного села.  А  предмети археологічної збірки мецентатки збиралися в Пісках, Лісовій Слобідці, Куріньці, Постав-Муках, Сухоносівці,  Музейні працівники разом з членами лубенського археологічного осередку в 1870-1890-х роках дослідили і ряд городищ і курганів нашого краю, зокрема в с. Постав-Муки, Сухоно- сівка. Серед 77 дарителів археологічної колекції і наш земляк з с. Постав-Мук,  селянин Андрій Німець.
    Після смерті чоловіка та в зв’язку з загостренням революційної боротьби, вона  разом з сім’єю в 1905 р. виїхала до Швейцарії, не полишаючи і там благодійницької діяльності, яка була спрямована на допомогу політичним емігрантам,  відкриття майстерні і утриманні притулку для вихідців із Росії, їдалень. Для дітей емігрантів невтомна працелюбка організовує школу,  де вчителями були москвичі.
    За свої кошти вона відкрила російські типографії в Лондоні, Брюсселі, Парижі та інших містах, влаштувала санаторій для російських хворих на туберкульоз в Давосі.
     Всі старання невтомної громадської і культурно-освітньої діячки з Пос-тав- Мук   не минули марно. За велику благодійницьку роботу в галузі освіти Катерина Миколаївна була нагороджена урядом Росії золотою медаллю на Аннненській стрічці. Полтавське ж дворянство не змогло простити її сприяння і допомогу російській революції, наклавши опікунство над її майном, яке й розорило поміщицю - благодійницю.
    Повернувшись з початком імперіалістичної війни в Київ, потім в Полтаву, а згодом і Лубни, де вона прожила у своєї дочки О. Климової до кінця життя, прагнучи теж продовжувати добрі освітянські справи, зокрема, Круглицьке вечірнє училище для дорослих реорганізувала у приватну українську гімназію, веде активне громадське життя, листуючись з митцями та літераторами.    
     На жаль, більшовицька влада не оцінила заслуги Катерини Миколаївни.   Хоча К. М. Скаржинська і була персональним пенсіонером, пенсія її була мізерною, 40 крб. що не дозволяло навіть забезпечувати себе продуктами харчування. То ж під час перебування Всеукраїнського старости Г. І. Петров- ського в Лубнах, вона звернулася до нього з проханням підвищити пенсію до 60 крб. Але їй було в цьому відмовлено.
     І як писав М. Астряб : "бесппомощная 71- летняя старушка – пролетар- ка…просто гибнет, замирает, застывает от голода, холода, бесприютности, за спасение такого множества пролетариев в свою продолжительную трудовую жизнь. …а нам кажется, что эта теперешняя настоящая пролетарка, спасавшая пролетариев всю жизнь от нужды, заслуживает того, чтобы при конце ее жизни облегчили и ее тяжелую нужду и поддержали ее потухаю- щую жизнь своей помощью и теплым участием общественные труженики, общественные учреждения и само Пролетарское правительство".
    80-річною померла відома в свій час, і забута в роки старості і бідності, велика жінка, яка віддала себе сповна розвитку музейної справи, громадській роботі, благодійництву, в  сьомий липневий день 1932 р.
    Ім’я нашої землячки, меценатки, організатора музейної справи відродилося із небуття.  В серпні 1993 р. на будинку в Лубнах, в якому жила видатна меценатка, відкрито меморіальну дошку, її  ім’я носить одна з вулиць Лубен.
    Полтавський археолог, кандидат історичних наук О. Б. Супруненко підготував грунтовне дослідження  "Археологія в діяльності першого приват- ного музею України. Лубенський музей  К . М. Скаржинської”, в якому автор детально дослідив історію створення і діяльності цього незвичайного музей- ного закладу, який був "яскравим явищем в історії української культури кінця ХІХ – початку ХХ ст.”, як і його фундаторка Катерина Миколаївна Скаржинська, на жаль, забута і не пошанована гідно в рідному краї.