ГРИГОРІЙ САВИЧ СКОВОРОДА  ( 3.12. 1722р. м. Чорнухи – 9.11. 1794р., с. Пан –Іванівка , тепер с. Сковородинівка Золочівського району  Харківської обл.) -  видатний український філософ- просвітитель, поет, байкар, музикант.

    Народився в присілку Харсіки, яке належало до містечка Чорнух  в сім”ї незаможно- го козака. Ще змалечку  дивував Григорій  батьків і  односельців: рано навчившись читати, схилявся в  неділю і свята над  Псалтирем,  співав у церковному хорі, йому легко давалася наука і в школі.

    Дванадцятилітнім хлопчиною віддали його батьки в науку до  Києво – Могилянської академії.Саме роки навчання в академії , спілкування з молодими спудеями з інших країн наклали свій відбиток на формування його життєвих поглядів.  Григорій  вивчає різні  науки : латину,  церковно – слов”янську  мову, географію, арифметику, бере участь у вертепних виставах, грає на різних музичних інструментах.

    Григорій  брав участь у конкурсі по відбору співаків до придворної капели  і успішно витримавши конкурс напередодні 1743 р. приїжджає разом з іншими майбутніми співаками до столиці, де його чекала виснажлива праця в капелі : кількагодинні репе тиції давали змогу досягти вершин співу кращих колективів Європи. Влітку 1744 р. цариця здійснює поїздку до Києва. Серед співаків придворної капели, яка супровод- жувала царицю до Києва Г. Сковороди не було, він приїхав до Києва в той час, коли цариця збиралася повертатися назад. Григорій Сковорода залишився в Києві.

    Продовжуючи навчання в академії колишній співак мав значно кращі умови ніж на  початку  навчання.  Співаючи в  церковному хорі  при академії  Григорій жив у монас- тирському  гуртожитку,  отримував грошу  за службу  в церковному хорі. Всі свої сили юнак віддає навчанню, надолужуючи прогаяне.

    Здібності одного з вихованців академії не могли залишитися  не поміченими. Йому пропонують  прийняти чернечий сан,  на що отримали різку відмову. Постійне бажання обплутати Григорія Сковороду  церковними путами, обмеженість у стінах академії кличуть Григорія у широкий світ. В складі Токайської комісії, яку очолював генерал – майор Вишневський Г. Сковорода виїжджає за кордон, де  мандрує землями чужих країн.

    Після повернення на рідну землю Г.Сковорода живе у своїх колишніх приятелів.  У Києві він отримує запрошення у Переяславський  колегіум для читання курсу поезії.  Тут він  створює  курс лекцій,  який мав читати  своїм вихованцям. Але самовільність молодого викладача колегіуму щодо  створення  нового курсу  лекцій  не могли не звер-

нути увагу єпископа, то ж молодий педагог був вигнаний з колегіуму.Сковорода знову повертається до Києво –Могилянської академії і навчається в класі богослов’я.

    Навесні  1753 р. стає вчителем в сім”ї коврайського  поміщика С. Томари, в якого. було 3 дітей. Старшому синові було 8 років і саме з ним Григорій починає  навчання.

    Але прикрий випадок змусив перервати  вчителювання. Якось,  не стримавшись, учитель назвав свого учня свинячою головою і був вигнаний з роботи.

    … І знову Сковорода в дорозі. Деякий час жив він в одного знайомого переяслав- ського сотника,  потім на  початку 1755 р. їде з  знайомими до Москви. У Троїце- Сергієвій лаврі йому пропонують посаду викладача семінарії, але він відмовляється і вирушає в рідний край. С. Томара знову вмовляє  Григорія  стати  домашнім  учителем і   він пристає  на цю  пропозицію. Вчителювання продовжувалося до літа 1759 року.

    Саме тут, серед чарівної української природи,  її талановитих і  працьовитих людей розвивалася  плідна  літературна  діяльність, яка почалася  після  його повернення з Європи. Написані в переяславський період і пізніше (1753 – 1758р.р.) поетичні твори автор об”єднав у збірку "Сад божественных песней, прозябший из зерн священнаго писанія”.

    З Коврая прямує  домашній учитель  до Харкова.де призначається учителем піїтики в Харківський колегіум, де  веде клас поетики.  Тут  намагаються схилити його до прийняття чернецтва ", але Сковорода прекрасно розумів,  що прийнявши духовний сан він втратить набагато більше, якшо не все: це і його вільні мандрівки,  зустрічі з роботящими людьми, щастя творення поетичного рядка чи  філософського трактата.  І як не вмовляли Григорія  Савича його друзі,  він був непохитний.  Звільнений від усіх негараздів Сковорода іде в народ, а народ іде до нього. Цей період поклав початок його просвітительства серед народу.

    Повесні  1762 р. в  Харківському  колегіумі  відбувається  зустріч 40- річного вчителя з учнем колоегіуму Михайлом Коваленським, племінником одного з його знайомих,  яка переросла у велику і щиру дружбу.

    Через  деякий час в  колегіумі  починаються  гоніння на  нового викладача, а  згодом і  на його друзів. То ж по  закінченню 1763 – 1764  навчального року  він залишає викладацьку діяльність.

    В серпні цього ж року разом з  М. Коваленським  Г. Сковорода їде до Києва. Тут, у Києво – Печерській лаврі вже вкотре його всіляко  намагаються  залучити в лоно церкви: " – Годі бродити по світу! Час пристати у гавань, нам відомі  твої таланти, свята лавра прийме тебе, як мати своє дитя, ти будеш стовпом церкви й  окрасою обителі.

    - Ах, преподобні – заперечив  він палко.– Я стовпотворіння  помножувати   собою не хочу, досить і вас , стовпів неотесаних, у храмі Божому”. 

    Пробувши в Києві  близько 2-х місяців Григорій Савич повертається до Харкова, де і живе декілька років підряд. В 1768 р. Григорій Сковорода починає викладати катехізис в додаткових класах Харківського  колегіуму.  Під час  літніх канікул  викладач  пише курс  своїх лекцій,  які були високо оцінені освіченими людьми.

    З приходом нового Білгородського єпископа Самуїла Миславського, який вороже відносився до Г. Сковороди , його виганяють з колегіуму. Залишивши колегіум  Григорій Савич поселяється на пасіці у Гужвинському. З цього часу починається його плідна літературна діяльність, зокрема в жанрі байки, написання філософських трактатів. В 1769р. ним написано 15 байок, які згодом склали  половину  збірки  "Байки харківські”.

    Останні два з половиною десятиліття свого життя Григорій  Сковорода проводить у мандрах. Восени 1790 р. мандрівний філософ поселяється в с. Іванівці.  Тут, 26 вересня  1790 р. він пише лист – своєрідний заповіт, подаючи реєстр своїх творів, особисто даючи їм оцінку, позначає кращі з них, подає відомості про те, де вони зберігаються. У самого нього твори майже не зберігалися.

    Останню весну свого життя  Г. Сковорода зустрічає  в с. Іванівці. І немов-би відчу- ваючи свою скору кончину, збирається старий мудрець на побачення з давнім і щирим другом М. Коваленським, з яким не бачився 19 літ. Не зважаючи на неблизьку дорогу, хворобу і старість вирушає в с. Хотетове на Орловщину. Провівши тут  три тижні  26 серпня залишає  свого друга.  По дорозі на  Харківщину мандрівник зупинився на декі- лька днів у Знаменському монастирі.

    9 листопада ( 3 грудня) 1794 р. перестало битися серце великого українського мисли- теля, педагога, поета, музиканта – людини, котра ще за життя стала легендою.