СТОРІНКИ КРАЄЗНАВЧОГО КАЛЕНДАРЯ

 

  ОДИН З ПЕРШИХ ГЕРОЇВ  ПОЛТАВЩИНИ

        ( До 70-річчя подвигу В.П. Лугового) 

 

    На початку липня 1939 р. японські мілітаристи напали на Монгольську Народну Республіку. Уряд Монголії звернувся за допомогою до СРСР і отримав її.  Разом з  мон- гольськими військами  перейшли  в наступ і  воїни Червоної  армії.  Серед наступаючих і 11 ордена Леніна легка танкова бригада імені комбрига М. П. Яковлєва 57 окремого механізованого корпусу, в якій служив і молодий воїн з с. Кізлівки Чорнухинського району Полтавської області Василь Петрович Луговий. 

    21 серпня перед  наступаючими  військами  було  поставлено завдання – прорвати оборону противника в районі гори Баїн – Циган і оволодіти важливим стратегічним пунктом. Але наступаючі частини зустріли шалений опір, який чинив ворог. У нерівно- му двобої,  коли сили ворога значно переважали, довелося відступати. Відхід танкового  підрозділу мав  прикривати танк ”БТ-7” яким командував Василь Луговий. Його танк ішов лівим флангом. Вороги з усіх сил намагалися зупинити грізну машину.  Нарешті танк  вдалося підбити  і він завмер  за  декілька метрів від ворога. Японці чекали, що танкісти здадуться. Але вони і не думали про це, а вступили в  двобій з ворогом.  У цій боротьбі було знищено кілька ворожих гармат,  але вороги будь-якою ціною прагнули захопити танк. Включивши систему управління баштою, яка поверталася раз-у-раз,  танкісти скидали  атакуючих  танк ворогів. 

    Врешті танк облитий ззовні і підпалений - спалахнув. В нерівному двобої загинув механік – водій, знепритомнів від ран стрілок, отримав поранення і командир танка. З ворожими кулями в тілі, знемагаючи від спраги три дні В. Луговий відбивав атаки ворога. На його рахунку 10 знищених вогневих точок ворога.

    Коли підійшли радянські танкісти,  мужнього командира, який мав 13 поранень, негайно відправили в шпиталь, де кілька годин тривала операція по вилученню куль і осколків. Відважний воїн згадував про цей бій: ”Осколком снаряду була поранена вся права сторона тіла. Особливо важке поранення  було в колінний суглоб правої ноги, в легені, праве око і кульове поранення в правий бік нижньої челюсті. Крім цього в палаючому танку я отримав великі опіки тіла". Майже 2 роки лікувався в шпиталях, санаторіях, районній лікарні.

    Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 листопада 1939 р. за мужність і героїзм, виявлені під час виконання військового і інтернаціонального обов’язку молодшому командиру  зводу В. П. Луговому було присвоєно звання  Героя  Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі "Золота Зірка" за № 180.

    5 лютого 1940 р. молодий кізлівський юнак отримував свою високу нагороду з рук Голови Президії Верховної ради СРСР М. І. Калініна.

    То ж В.П. Луговий – не тільки один з перших героїв Полтавщини, а й країни. Він був також   нагороджений найвищою нагородою Монголії – орденом Сухе Батора.

     Василь Петрович Луговий народився 28 листопада 1917 р. в с. Кізлівка Чорнухин- ського району в селянській сім’ї. В 1929 р. закінчив школу, працював у колгоспі.  Військову службу розпочав в 134-й механізованій бригаді Київського військового округу. В 1938 р. закінчив школу молодших командирів і був призначений командиром танку "БТ-7 ".  З 5 серпня 1939 р. – учасник боїв з японськими мілітаристами на р. Хал- хін-Гол.

    На початку Великої Вітчизняної війни подав заяву з проханням направити на фронт, але військово-медична комісія відмовила в проханні через стан здоров’я.

    Після визволення краю з вересня 1943 р. до травня 1944 р. був секретарем виконкому Чорнухинської районної ради депутатів трудящих, брав активну участь у відновленні роботи органів влади, народного господарства.  

   З травня 1944 р. воював проти німецьких окупантів на Західному і 3-му Білоруському фронтах в частинах протитанкової артилерії, звільняв міста Полоцьк, Луцьк, Вязьму,  Кенігсберг.

    В роки війни відзначився мужністю і хоробрістю, за що удостоєний  урядових нагород : орденів Червоної Зірки, Вітчизняної Війни 1 ступеня, медалей " За відвагу”, "За взяття Кенігс- берга", "За перемогу над Німеччиною в Великій Вітчизняній війні 1941-1945 р.р. " .

    Демобілізувавшись в 1945 р. працював шофером, головою колгоспу, понад 20 років – завідуючим автогаражем колгоспу.

    13 серпня 2000 р. В. П. Луговий помер.

 

                                                         ЛІТЕРАТУРА

    Луговой Василий Петрович // Герои Советского Союза: Краткий биографический словарь. В 2-х т. Т.1. –М.: Воениздат, 1988. – С. 890

    За мужество и отвагу : Документальне очерки о Героях Советского Союза – уроженцах Полтавы и Полтавской области. Изд. 2-е, перераб. и доп. – Х.: Прапор, 1984. – С. 208-209

    Кузнєцов И.И., Джога М.М. Первые Герои Советского Союза (1936-1939). – Иркутск 1983. – С. 172

    Полтавщина у Великій Вітчизняній війні Радянського Союзу 1941-1945 рр. : Збірник документів і матеріалів. – К. : 1977. – С. 261

    Румянцев Н.М. Герои Халхин-Гола. – М. : Воениздат, 1983.

    Халхин-Гол 39. – М.: ДОСААФ СССР, 1989. – С. 263-264

    Хомкіна Л. Героями не народжуються // Нова праця. – 1095. – 29 листопада